На Калинівському ринку Наталя Настасійчук працює майже 20 років. Але історія її контейнера почалася значно раніше — з бабусі.
Колись, вийшовши на пенсію, вона прийшла на Калинку займатися власною справою. Спершу торгувала шкіргалантереєю: куртками та іншими виробами. Згодом перейшла на тюлі. Так невелика справа поступово стала сімейною, і з часом перейшла до внучки.
Сьогодні Наталя продовжує те, що колись почала її бабуся. За два десятиліття змінилося багато: асортимент, постачальники, клієнти, сам ринок. Але дещо залишилося незмінним — Калинка стала частиною життя цілої родини.
— Тут і мої діти, і онуки приходять сюди. Усі онуки тут ростуть. Ми живемо цим базаром, — каже Наталя.
У її контейнері є тюлі на будь-який смак і гаманець: дешевші й дорожчі, різної якості, з Туреччини та Китаю, а також аксесуари для оформлення вікон. Наталя каже: головне — щоб людина могла знайти саме те, що шукає.
За майже 20 років вона добре знає ритм Калинки. Один вихідний на тиждень — і той здається замалим.
— Якби був ще один вихідний, було б дуже добре, — усміхається вона.
Та попри втому, щоденні ранні підйоми й роки за прилавком, Наталя не уявляє свого життя без цього місця.
Калинівський ринок для неї справа, яку передали у спадок. Місце, де виросли діти й ростуть онуки. І частина життя, яку неможливо відокремити від самої родини.
А на запитання, чи правда, що Калинка вмирає, Наталя відповідає без вагань:
— Неправда. Ніколи.
Вона переконана: супермаркети можуть бути супермаркетами, торгові центри — торговими центрами. Але базар завжди залишатиметься базаром.
Можливо, саме в таких історіях і є відповідь на питання, чому Калинка досі живе. Бо ринок — це не про товари, ціни й торгові ряди, це про людей.
«Люди Калинки» — рубрика про тих, хто щодня творить історію нашого ринку.
